Бердянська міська рада - офіційний сайт
Історія міста Бердянська

Першим народом, який проживав  у  Північному Приазов’ї, були кімерійці, але вже  в 6 тисячолітті до н.е. їх  витіснили скіфи. У 2 ст. до н.е. нові кочівники – сармати заселили територію сучасної степової України. Пізніше  через безкрайні приазовські степи проходили багаточисельні  племена гунів, аварів, хазарів. Відбувалось  «велике переселення народів». В 11-13 ст. на  території Північного Приазов’я  мешкали племена половців.

В 13 ст.  в Приазов’ї  оселилися ногайці. Це були кочові тюрськомовні племена, які займалися в основному скотарством. У 18 ст. вони опинилися під юрисдикцією Російської держави. Спроби влади   закликати ногайців до осілого способу життя  призвели до того, що в другій половині 19 ст. вони залишили  землі Північного Приазов’я та   оселилися в Туреччині. Саме завдяки ногайцям  наше місто отримало свою назву -  слово Бердянськ  тюркського походження, походить від назви річки Берда, що в перекладі означає «багатий».

Територія Північного Приазов’я   у складі земель кримського ханства до 1774 року належала Туреччині. По закінченню  другої  російсько-турецької війни землі ханства опинилися під владою Російській імперії. З цього часу відбувається активне заселення  території.  З’являються перші  хати, в яких оселяються  солдати,  селяни-втікачі, іноземні колоністи, основними заняттями яких були  рибальство, садівництво та землеробство. На   родючих землях вирощували  зерно, для якого необхідні були ринки збуту. Виникла   необхідність   відкриття  морських воріт в Північному Приазов’ї. В  1824 році за ініціативи генерал-губернатора Новоросійсько-Бесарабського генерал-губернаторства М.С.Воронцова  була відправлена  експедиція, метою якої було  знайти найбільш  зручне місце для будівництва пристані. Очолив експедицію  капітан ІІ рангу М.Д.Критський. Восени  1824  року  на  паруснику «Язон»    було  обстежено  побережжя  біля Бердянської коси  та визначено місце будівництва порту. В 1827 році почалось будівництво пристані, яка було  урочисто  відкрита 1 липня  1830 року. В 1838 році для безпечного судноплавства був  збудований Нижній Бердянській маяк на Дальній косі.

                                    

Навколо порту почало швидко розростатися селище, і вже 23 січня 1841 року указом імператора Миколи І Бердянському порту  було надано статус міста та офіційно закріплено назву Бердянськ. Вже в наступному році місто стало центром Бердянського повіту, який був утворений на землях Дніпровського і Мелітопольського повітів Таврійської губернії. В 1845  році був затверджений  герб Бердянська.

                                                                                                                   

В червні-липні 1855 року, під час Кримської війни 1853-1856 рр., місто було обстріляне з  моря англо-французькою ескадрою. Ворог  намагався висадити десант, але був відбитий козаками-азовцями, які героїчно захищали місто. На згадку про події того часу  залишилося ядро в стіні колишнього Азово-Донського комерційного   банку (тепер Бердянський військовий комісаріат). Азовські козаки оселилися в Петровському пасаді (село Новопетрівка), селищі Новоспасівка (село Осипенко) та станиці Стародубівка (зараз село Стародубівка) згідно  указу від 27 вересня 1832 року,  за яким  було затверджене «положение о поселении запорожских казаков в Новороссийском крае».  Їм було надано 74 тисячі десятин землі. Козаки займалися землеробством, рибальством, садівництвом, скотарством,  бджільництвом.  Головна станиця Азовського козачого війська знаходилась у Петровському пасаді.  З 1850 року почалося переселення азовських козаків  на Кубань та Кавказ. Ті ж, хто забажав залишитися, отримали  великі наділи землі та інші  пільги.

На підставі указу Олександра ІІ від 23 (11) жовтня 1865  року Азовське козацьке військо було скасовано. Рядових козаків було перетворено на селян, а старшин  - на  дворян.

У середині ХІХ століття в Бердянську інтенсивно розвивалася  промисловість та ремесла. Тут працювали 15 заводів з виробництва цегли, свічковий та пивоварний заводи, канатно-шпагатна, ковбасна та макаронна фабрики, 6 парових млинів, 15 підприємств з переробки риби, 200 зернових складів та 70 лавок купців.  У Бердянську діяли також  готелі,  трактири, 15 винних погребів, 3 кавярні і  казино. Щорічно проводилися три великі ярмарки.

Наприкінці століття у місті були збудовані кам’яні причали, другий маяк, залізниця, переобладнано мол. Остаточно складається планування міста, яке збереглося до наших днів у центральній частині міста.План міста був розроблений та затверджений в 1862 році.  

                                                                       

 

Бердянськ розвивався як багатонаціональне місто, в якому не було етнічної ворожнечі. По сусідству мешкали німці-колоністи, українці, росіяни,  євреї, італійці, болгари та греки. Вісім православних храмів - Вознесенський собор, Петропавловська церква, Покровська церква, Богоявленська, Кирило-Мефодіївська церкви, Римо-католицький костел,  дві єврейські синагоги, німецька Лютеранська кірха, Караїмська кенаса, Менонитська церква, Зимовий театр, літній театр, Шмідтівський сквер, міський сад та багато іншого говорять про багатство та  насиченість духовного та культурного життя мешканців того часу.

Перетворення Бердянська в портово-промислове і торгівельне місто супроводжувалися значними змінами в його зовнішності. Місто прикрашали будівля міської управи (ратуші), земської управи, чоловічої класичної гімназії ,міського початкового 4-х класного училища, будівля держбанку,  готель «Брістоль», готелі«Європейський», «Марсель», "Метрополь","Пальміра", працювали кінотеатри «Модерн», «Гігант»,  ""Шантеклер", літній сад-сінематограф «Буф» та інші.

                                      

У 1864-1865 роках з'явився телеграф. В  1868 році для захисту суден  від  штормів у порту був побудований хвилеріз.

                                                                   

Біля керма міської влади близько 20 років стояв перший міський голова М. С. Кобозєв. У XIX столітті ці обов'язки також гідно виконували І. Ф. Матіас, І. Ф. Геммерле, В. І. Саханьов, П. П. Шмідт,  К. П. Константинов, К. С. Аргіропуло, І. Д. Деметріадіс, В. Е. Гаєвський, В. І. Анопов та інші  відомі на той час люди.

Одне за одним виникали в Бердянську торгові  консульства  Греції, Англії, Італії, Австро-Угорщини, Франції, Данії та інших держав.

У другій половині ХІХ століття в місті з'явилися невеликі промислові підприємства, відкрилися банки. Одним з найбільших в Європі був завод Дж.Грієвза з виробництва жниварок, заводи сільгоспмашин відкрили Шредер і Матіас. З'явилися канатно-шпагатна фабрика Вінса і Янцена, свічково-восковий завод Сальстрема, ковбасна фабрика Ліцмена, м'ясоковбасне виробництво Ломових, пивоварний завод Феттера, макаронна фабрика Клавдіна, друкарня Едігера . На цей час в місті виходили  газети «Бердянское эхо», «Бердянский курьер», «Бердянская жизнь», «Бердянские новости», працювали три бібліотеки, чотири книгарні, фотосалони Ямпольського, Могилевського,Бермана, Едельштейна. У 1899 році  для забезпечення  порту транзитними вантажами, розвитку  транспортних шляхів  було прокладено залізничне сполучення Бердянськ-Чаплине. В 1905 році  побудували міську електростанцію.

У місті функціонували  чоловіча і жіночі гімназії, морехідні класи, міське 4-х класне училище, реальне училище, початкові школи, приходські училища, а також кілька кредитних установ. На початку  ХХ століття населення міста налічувало 26,5 тисяч осіб.

                                   

Про Бердянськ того часу можемо  дізнатися з нарису  журналіста М.Лауданського,  опублікованого в журналі «Нива» в 1901 році: «…Бердянск  со своим уездом  представляет замечательный  во многих отношениях уголок. Пионерами Бердянска были рыболовы, которых привлекало  сюда обилие самой разнообразной  рыбы, от бычка до  гигантской белуги. В начале других способов  к труду  и существованию здесь не представлялось, но в 40-х годах, с заселением уезда колонистами  самых разнообразных племен – малороссами, великороссами, немцами-меннонитами,  болгарами, черногорцами и другими, с развитием культуры хлеба, для которой чернозёмная почва уезда представляла благоприятные условия, - Бердянск начинает слыть за отпускной порт. Благодаря появившимися в городке  иностранными негоциантами  он входит в сношения  с заграничными хлебными рынками и из рыбачьей слободки, с жалкими постройками (хатами), превращается к концу столетия  в европейски благоустроенный город, неся на себе оригинальный отпечаток этнографического смешения  разных культур…Бердянск, имея широкие, прямые улицы, пересекающиеся под прямым углом, с обширной площадью в центре и несколькими малыми по сторонам, прекрасно вымощенный  камнем, вдоль обсаженный акациями, с бульварами по трём поперечным проспектам, с домами из кирпича и керченского камня, между которыми встречается немало очень красивой  итальянской архитектуры, при массе садов и виноградников, - производит приятное впечатление. Кроме своего  замечательного внешнего благоустройства, столь редкого  среди наших уездных провинциальных  городов, Бердянск  может  похвалиться и средствами для своего  духовного развития. В городе имеются мужская классическая гимназия, помещающаяся в прекрасном, нарочно выстроенном  здании, женская гимназия, 4-х классное городское училище, также помещённое  в специально выстроенном  для него здании, и масса начальных училищ для детей  обоего пола, зимний каменный  театр, небольшой, но красивой внешности и удобно устроенный, и кроме того, летний деревянный театр в городском саду-парке. Кроме городского сада, для прогулок на площади перед зданием  мужской гимназии устроен сквер – по имени устроителя своего называющийся Шмидтовским – обнесённый железной решёткой, с очень красивыми и оригинальными  воротами. Сквер содержится в образцовом порядке и в летнее время, когда в нём играет по приглашению оркестр морской или военной музыки, привлекает массу посетителей…»

В 1902 році на березі Червоного озера, в п’яти кілометрах від центру міста,  була збудована дерев’яна грязелікарня. До  1917  року були побудовані кам’яні   будівлі грязелікарні та курзали, закладений парк. Висновки авторитетних  професорів Рубашова, Корнилова, Бурксера підтвердили,що «клімат Бердянського курорту досить цінний, в ньому поєднуються два елементи: з одного боку – степ, з другого – море  з його особливостями». Також за результатами  проведених досліджень бердянських лиманів було  доведено, що  бердянські грязі за фізичними та хімічними властивостями  мають високу ефективність  при лікуванні  різноманітних захворювань.  

                                                                

У 1917 році акціонерне товариство «Матіас» почало будувати в Бердянську аеропланний завод. Розпочалось виробництво аеропланів типу «Фарман-30», «Альбатрос».

1917 - 1920 роки у місті  були бурхливими і суперечливими. В Бердянську,  як і скрізь у країні, виникає двовладдя. З одного боку – Міська дума, яку очолив  міський голова  О.В. Анопов, з іншого -  тимчасова міська  влада – Рада робітничих  і солдатських  депутатів, яку очолив меншовик Наум Киселенко, член міської управи.

Це час військових протистоянь Добровольчої армії, Червоної армії, армії  Гетьманата, Революційної  Повстанської армії  Нестора Махна. Після більшовицького перевороту  в Петрограді, на містах відбулися перевибори  до Першої революційної Ради. За результатами виборів 1 грудня 1917 року при владі  опинилися більшовики, в опозиції залишилися соціал-революціонери, меншовики та бундівці. Головою було обрано О.Дюміна. Меншовиків Киселенка та Федоркова   було засуджено  ревтрибуналом Ради. Розпочалися процеси колективізації, націоналізації  промисловості , приватної власності, банків. Все це  оголошувалося «всенародним  надбанням»,  проводилася антирелігійна політика. Перша бердянська більшовицька рада  перебувала при владі всього 4 місяці.  18 квітня 1918 року  більшовики були заарештовані  46-м запасним полком  Добровольчої армії. Визволяти заарештованих  членів І Бердянської ради прибув з Севастополя загін  червонофлотців. 22 квітня 1918 року місто піддалось масованому бомбардуванню  і артобстрілу. Було зруйновано  багато будівель, постраждало мирне населення. Мешканці міст вимушені були  втікати до селищ. 

                                                                      

Проте, спроба визволення більшовиків була невдалою. 24 квітня 1918 року  19 членів І Бердянської  Ради  були  розстріляні загоном  полковника Дроздовського Добровольчої армії біля с.Куце (нині Азовське). А вже  з кінця квітня по листопад 1918 року  в Бердянську був встановлений   гетьманський політичний режим, який спирався на  військові сили Німеччини. З листопада по грудень 1919 року   в місті перебували підрозділи  Добровольчої армії генерала Денікіна. В цей час Бердянськ  перетворився на тилове місто Білого Півдня. З кінця 1919 року  місто зайняли частини Червоної армії. Почалася політика «воєнного комунізму»: хлібозаготівлі, націоналізація,  впроваджувалася теорія «атеїзму», заможних представників буржуазії  було  заарештовано, засуджено та репресовано. 20 грудня 1920 року  Революційна  Повстанська армія  Нестора Махна   провела операцію з  очищення міста від більшовиків.  Основні бої проходили на Базарній та Петропавловській площі, а також біля земвідділу по вул. Зеленій (зараз Земська).   Керував операцією Нестор Іванович Махно. В 1921 році  в Бердянську остаточно була встановлена радянська влада. 

З середини  1920-х років  місто починає відроджуватися після  багатьох потрясінь – війна, засуха, голод. В 1922 році  курорт приймає перших відпочиваючих.  У 1924 році Першотравневий завод (колишній Грієвза) почав випускати сільськогосподарські машини. Пізніше  розпочалось виробництво на Азово-Чорноморському заводі, цегляному  заводі, макаронній фабриці. Поновили роботу  механічні майстерні  Бердянського порту. У 1925 році почали працювати педагогічний та механічний технікуми. В 1929 році були побудовані і прийняли своїх перших відвідувачів краєзнавчий, а в 1930 - художній музеї. У 1937 році вступила в дію міська електростанція. Крекінг-завод видав свою першу продукцію — автомобільний бензин і  мазут.  В 1929-1930-х роках  були організовані  рибколгоспи ім.Леніна, ім.Горького, "Червоний рибалка".

                                     

З 1939 по 1958 рік місто називалося Осипенко, на честь Героя Радянського Союзу  Осипенко Поліни Денисівни, жінки-льотчиці ,яка  встановила  п’ять  світових рекордів. 11 травня 1939 року  під час навчально-тренувального польоту  Поліна Денисівна загинула. На честь Поліни Осипенко був названий державний педагогічний інститут, міський аероклуб,  а згодом село, в якому вона  народилася. 

                                        

Станом на 1940 рік в Бердянську діяли 20 санаторіїв, будинків відпочинку, працювали 12 клубів, 7 кінотеатрів, 4 парки. В місті мешкало 55 тисяч осіб.

Період ІІ Світової війни – трагічна сторінка в історії нашого міста. З перших днів  війни  бердянці добровільно  та по мобілізації пішли на фронт. Підприємства міста були переведені на  виготовлення   продукції для потреб фронту. Але з наближенням  фронту до міста почалася евакуація  в тил основних підприємств.  Першотравневий завод було евакуйовано в м.Фрунзе Киргизької РСР, Азовсько-Чорноморський завод («Дормаш») - в м.Копейськ Челябинської області, механічний завод («Південгідромаш») - в м. Бердськ Новосибирської області,  крекінг-завод («Азмол») - в м.Червоноармійськ Пермської області. В місті був організований  винищувальний батальйон (командир Г.З.Голік). На  базі курортно-лікувальних  закладів  було   створено 4 евакогоспіталі: 1044, 1798, 1897, 2478. Життя пораненим  рятували бердянські військові лікарі:  А.А.Гаргашьян, Л.П.Дмитрук, М.Г.Лепеса, А.К.Добросердова, А.А.Коржова та інші. 7 жовтня 1941 року нацистські війська увійшли у Бердянськ та встановили режим жорстокої окупації. Тисячі бердянців були розстріляні, закатовані, відправлені на каторжні роботи. 19 жовтня 1941 року все єврейське населення  міста нацисти зігнали  на Мерлікову балку, де  жінок, дітей, літніх людей було розстріляно. В той трагічний день загинуло  близько  800 мешканців міста.

                                                            

В червні 1942 року був створений партизанський загін «Червона шапка» (командир Романовський Г.К.). Загін  виводив з ладу  телеграфно-телефонний зв'язок,  сільськогосподарську техніку, наносив  удари в тилу ворога. В ніч з 16 на 17 вересня  1943 року були висаджені десанти радянських військ в районі Мерлікової балки, порту та коси. Місто було звільнено  військами 28  Армії Південного фронту, 130 Таганрогської  гвардійської  стрілкової дивізії, частинами сил 1-го та 78-го гвардійських Укріпрайонів, Азовської воєнної флотилії. Відступаючи нацисти залишили після себе майже повністю зруйноване місто. 

                                                              

Наші земляки хоробро  та героїчно воювали на фронтах ІІ Світової війни. Так, Г.Д.Черняк, С.С.Мудрагель,  О.І.Никитенко, І.Т.Хотюн брали активну участь в Європейському русі Супротиву, учасники битви за Москву - І.С.Прочко, В.І.Накостенко, О.М.Коваленко, О.Є.Хоменко, Г.М.Ашифін, Сталінградської битви  – І.І.Міссан, О.К.Бражнівков, А.М.Лєнкова, О.І.Дорофєєв, І.П.Дрожча , учасники Курської битви - М.А.Григоренко, Г.І.Перетятько, визволення Прибалтики – В.К.Ревуцький, О.П.Кулик, М.М.Тищенко  та багато інших наших земляків.

В роки ІІ Світової війни за мужність та героїзм  високого звання  Героя Радянського Союзу були удостоєні  мешканці м.Бердянськ та Бердянського району. П’ятеро з них – уродженці нашого міста А.К.Руденко, Д.Г.Чубар, Є.М.Руднєва, М.П.Конкін, М.М.Тищенко. Після війни в місті проживали  Герої Радянського Союзу Г.О.Євстаф’єв, О.М.Щербак, М.П.Москвиченко, двічі Герой Радянського Союзу Є.М.Кунгурцев.

За роки війни житловий фонд міста був зруйнований на 83 відсотки. Почався багаторічний процес відновлення. Керував  процесом відбудови голова виконкому  з 1943 по 1955 рік Григорій Іванович Бондаренко. В 1943 році  була відкрита  музична школа, пізніше учительський інститут, технікум виноградарства . Були відновлені  оздоровчі заклади: державний курорт, будинки відпочинку,  дитячі санаторії. З 1946 року відновив свою роботу краєзнавчий музей, картинна галерея та інші заклади культури. В 1950 році  в місті функціонували  Будинок культури, два кінотеатри, п’ять клубів, сімнадцять бібліотек, стадіон. У 1948 році було розпочато будівництво кабельного заводу «Азовкабель», який у 1950 році видав першу продукцію. У 1958 році в Бердянську став до ладу завод скловолокна, оснащений новітньою технікою того часу. В 1963 році для вирішення проблеми водопостачання міста, на річці Берді створено водосховище.

З кінця 1960-х років підприємства міста нарощували  об’єми    виробництва. Продукція   заводів  була широко відома  не тільки в СРСР, а й за кордоном. Зразки  продукції бердянських промислових підприємств  неодноразово були представлені  на виставках  народного господарства – ВДНГ СРСР, ВДНГ УРСР, учасники були нагороджені  золотими, срібними та бронзовими медалями. Керівниками міста в різні роки були М.Астахов, П.І.Бондаренко,  М.С.Шаульський,  В.М.Корнєв, В.П.Вержиковський, В.Т.Пікінер, Ю.К.Федоров, В.М. Дяглев та інші. Протягом багатьох років підприємствами міста керували С.А.Степанянц (нафтомаслозавод), І.А.Богуславський («Першотравневий»), М.М.Губанов («Дормаш»), О.В.Сухарєв («Азовкабель»). Звання Героя Соціалістичної Праці  були удостоєні  директор  нафтомаслозаводу С.А.Степанянц,  працівниця заводу «Азовкабель»  А.П.Шило-Дойнова, заводу «Скловолокно» - Г.Д. Усатенко,  працівниці винрадгоспу «Жовтнева хвиля» М.І.Бобровна, І.М.Стеценко.

У 1970 році місто отримало статус курорту Всесоюзного значення.

У  1973 році була розпочата газифікація Бердянська.

Урочисте святкування 150-річчя міста відбулося на стадіоні «Торпедо» в 1977 році. Режисером свята був  заслужений працівник культури А.К.Саркісянц.

На північній околиці міста в селі Нововасилівка у 1978 році був розкопаний Бердянський курган. Це був один з небагатьох уцілілих  скіфських царських курганів, вік якого датується серединою IV  ст. до н.е.  Золотий фонд кургану зберігається в  Музеї історичних коштовностей України  в Києві.

Станом на 1976 рік у місті мешкало 117 тисяч осіб.

В 1970-1980-ті роки багато було зроблено для подальшого розвитку житлового та  промислового будівництва, благоустрою міста. Були розширені промислові  потужності  Першотравневого заводу,  заводу «Дормаш», «Південгідромаш», нафтомаслозаводу, добудована  взуттєва, трикотажна фабрика, м’ясокомбінат, молокозавод, винзавод. На Бердянській косі підприємствами міста були побудувані бази відпочинку, пансіонати, піонерські  табори. Був зведений  багатоповерховий  корпус санаторію «Бердянськ», корпуси санаторіїв «Лазурний», «Приазов’я», «Азов», «Нафтохімік України».

                  

Місто забудовувалося багатоповерхівками, зводились нові мікрорайони. В ці роки були споруджені  Палац культури, Будинок піонерів (Центр дитячої та юнацької творчості), універмаг, ресторан «Кристал», готель «Бердянськ».

                                                            

Також в 1970-80-ті роки  були зведені 9-поверховий будинок  хірургічного корпусу, 5-ти поверхова будівля пологового будинку, побудовані ДЮСШ, Палац спорту, школи №3, № 10, №11, №16, кінотеатри "Космос", "Маяк", "Юність". Були  встановлені пам’ятники Шмідту, П.Д,Осипенко, льотчикам-землякам,   «воїнам-визволителям»,  відкрилися музеї П.П. Шмідта, "Подвиг".

В торгівельній мережі нараховувалося близько 150 магазинів. До послуг мешканців були ресторани «Бердянськ», «Кристал», «Волна», Парус», кафе та столові.

 У 1989 році в Бердянську мешкало 133 тисячі осіб.

В період економічної кризи  1990-х років промислове виробництво на   державних підприємствах міста скорочується, натомість відбуваються процеси масштабної приватизації, утворюються акціонерні товариства, виникає приватне підприємництво.

Незважаючи на  роки лихоліття, війн, голоду, революцій,економічних потрясінь  місто росло,  змінювалось. Воно було зруйноване і відбудоване знов,  багато старовинної архітектури   к.19 - поч. 20 ст. було збережено для нащадків.

З 2000-х років  продовжуються роботи з благоустрою міста,  проводяться масштабні реконструкції проспектів, скверів, будинків, дитячих майданчиків, встановлюються нові пам’ятники, малі архітектурні споруди. В наш час  працюють такі підприємства як ОАО «Азмол», "Райагропромпостач", ДП «Бердянський морський торговельний порт», ЗАО «Берті», ОАО «Бердянські жниварки», харчові та меблеві підприємства, санаторно-курортні, культурно-освітні заклади. На початку  2000-х років були зведені   церкви Новомучеників Бердянська,  Пантелеймона, побудований Никольській та Свято-Троїцький собор, римо-католицький  храм Різдва  Пресвятої Діви Марії. Місто  росте, в життя  втілюються нові плани та проекти.

Бердянськ, передусім, курортне місто. 11 січня 2005 року постановою Верховної Ради України  місту було надано статус курорту  державного значення.На Бердянській косі  до послуг відпочиваючих  працюють бази відпочинку, пансіонати, дитячі оздоровчі табори. В  центрі міста діє   парк атракціонів «Рандеву», на Ближній косі відкрито найбільший в Україні аквапарк  «Мис доброї надії», зоопарк «Сафарі».

                                                

 

Підтвердженням успіху Бердянська є багаточисельні перемоги у Всеукраїнських конкурсах, в тому числі у конкурсі  проектів та програм розвитку місцевого самоврядування. В  2016 році  місто стало переможцем Всеукраїнського  конкурсу «7 чудес України: міста і містечка».

Як і багато років тому,  Бердянськ залишається по-європейськи облаштованим містом, сонячним містом-курортом з цікавим і багатим минулим.